Особливості свята Воскресіння Господнього в Україні

Особливості свята Воскресіння Господнього в Україні
Воскресіння Господнє

Великдень — найдавніше і найбільше свято в Україні, яке символізує Воскресіння Ісуса Христа, що сталося на третій день його після смерті. Цей день також називають Пасхою. Назва походить від старозаповітного іудейського свята Песах, яке відзначали в пам’ять про звільнення від єгипетського полону. У західно-слов’янських мовах назва «Пасха» перекладається як “Велика ніч”: чеською «Velikonoce», а польскою «Wielkanoc», у болгарській (південно-слов’янській мові) – «Великден».
Легенда зазначає, що “Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп’яли Христа – дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…”

Існує також думка, що свято Великодня з’явилося сім тисяч років тому і було пов’язане з язичницькими культами (Великий День хлібороба). Ще до хрещення Русі наші пращури на весняне рівнодення святкували – Великдень Дажбожий.

У нашій країні Пасху почали святкувати наприкінці першого тисячоліття з приходом християнства. Це весняне свято символізувало прихід весни, пробудження природи від зимового сну, перемогу життя над смертю, свято подружньої любові та злагоди в родині.

Дату Великодня врегулював Перший Вселенський Собор у Нікеї 325 р. До цього кожна помістна Церква святкувала Великдень у різні дні, інколи навіть із євреями. Тож Нікейський собор постановив, що не вільно християнам і євреям вшановувати Великдень в один день.

Це свято повинно припадати на першу неділю після першої весняної повні місяця. Якщо станеться так, що в цю неділю є і єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, постановлено також, що єпископ Олександрії повинен повідомляти дату Пасхи щороку наперед.

Православна та греко-католицька Церкви дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складають і пасхалії. Римо-католицька церква у 1582 р. перейшла на новий календар (відомий під назвою “григоріянський”, або “нового стилю”), запроваджений папою Григорієм XIII. У зв’язку з цим було створено й нову пасхалію. За григоріанським календарем весна починається на тринадцять днів раніше від юліанського, внаслідок чого виникає різниця у датах святкування Великодня. Також трапляється, що в католицькій Церкві Великдень збігається із єврейською Пасхою, хоч це й суперечить постанові Нікейського Собору. Разом із католиками Великдень за новою пасхалією святкують і західні протестанти. Православні ж усіх Церков дотримуються постанов Нікейського Собору.

До Пасхи віруючі готуються сім тижнів Великого Посту (седмиця) – одного із найсуворіших постів. Саме стільки часу провів у пустелі Ісус Христос перед тим, як його розіп’яли. Вважається, що у ці дні людська душа повинна “прислуховуватися” до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі.

На свято Воскресіння Господнього здійснюється найурочистіше богослужіння: пасхальна полуношниця, хресний хід із запаленими свічками навколо церкви та радісна ранкова Літургія. Увесь тиждень перед Пасхою називається Страсним. У Великий четвер (на Страсному тижні), за народною традицією, ще називають “чистим”, у церкві ввечері читають 12 Євангелій, де розповідається історія Страстей Христових. У цей день кожна православна людина намагається духовно очиститися і причаститися.

Страстний Четвер – день, коли Ісус разом зі своїми учнями на Таємній Вечері розділив святкову трапезу.

У Страсну п’ятницю згадуються страждання і смерть Ісуса Христа. В цей день виносять плащаницю (великий кусок тканини, у яку було загорнуто тіло Христа). В цей скорботний день не можна їсти.
Велика субота – день смутку та підготовки до великого і світлого свята Воскресіння Христового. У давні часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином. В пам’ять про це в Страстну Суботу святять їжу.

У ніч Воскресіння Христа, проводиться великодня Служба Божа, люди освячують паски та яйця. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати “скороме”, тобто їсти непісні страви. Багатий пасхальний стіл є символом небесної радості і символом вечері Господньої.

Великодні звичаї і традиції

Свiтле свято Воскресiння супроводжується урочистими обрядами, до яких готуються протягом цiлого тижня: прибирають, бiлять оселi, печуть паски або “бабки”, розписують писанки, фарбують крашанки.
Писанки починають розписувати з початком Великого посту. Для цього потрібно мати спецiальний писачок-бляшану трубочку з отвором на кiнцi, розплавлений вiск, свiчку та анiлiновi фарби, а також чисте, гладеньке, бiле, без цяточок i плям яйце. До писальця закладають вiск i нагрiвають над свiчкою (яйце також трохи нагрівають, щоб вiск добре чіплявся), i тодi легенько водять писачок по яйцю. Звичай фарбувати яйця пов’язаний з Марією Магдалиною, яка, прийшовши без подарунка до імператора Тіверія, подала йому яйце зі словами: “Христос Воскрес!”. Імператор, сумніваючись у можливості воскресіння із мертвих, сказав, що в це так само важко повірити, як і в те, що подароване йому біле яйце може стати червоним. І в цю ж мить яйце почервоніло. Згодом воно стало символом воскресіння.

Паски, як правило, випiкають у четвер iз пшеничного борошна на яєчних жовтках. Звичай випікати паски також має дохристиянське походження. У Чистий четвер, коли закінчували розписувати писанки, починали пекти паски (у давнину їх називали «баби», «коровай», «калач», «кулич»). Зазвичай випікали паски трьох видів: жовта паска (паска сонцю, саме її святили у церкві та споживали у неділю), біла паска (душам померлих родичів, з нею ходили на кладовище на проводи), чорна паска – господарям та родині, власне чорна паска це і є той самий житній хліб, який українці їли щодня).

У суботу жiнки фарбують крашанки, надаючи перевагу червоному кольору, який символiзує кров Iсуса Христа. Нашi пращури вiрили, що у свяченому яйцi мiститься 40 милостей i Дух Святий. Шкаралупу з першого посвяченого яйця несли до рiчки й кидали у воду, “щоб допливла до рахманiв i сповiстила, коли Великдень”.

Усі Великоднi страви освячують у церквi пiсля Всеношної служби. Найурочистiший момент – опiвночi, коли священник сповіщає: «Христос воскрес», а присутнi вiдповiдають: “Воїстину воскрес!”. Пiсля служби процесiя тричi обходила навколо церкви, а потiм починали освячувати пасхальнi страви – крашанки, ковбаси, сало, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль тощо. Баранчик – символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха. Існувало повiр’я, що у Великодню ніч не можна накриватись ковдрою, бо нечиста сила присниться. Цiєї ночi молодь розводила багаття iз сухого дерева, яке було прообразом того, бiля якого грiлась варта, оберiгаючи розiп’ятого Iсуса Христа.

Також обрядовий кошик освячують у суботу, а потім збираються за родинним столом. У цей день також обмінюються писанками та крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як цінність, бо за народними віруваннями “воно має велику силу”. Після обіду йдуть на кладовище христосуватися з померлими й кладуть на могили крашанки.

Відомі ще й такі звичаї: перед тим, як з’їсти свячене, господар йшов із освяченим до худоби, цілував її, сповіщав «Христос воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за тварин: «Воістину Воскрес!». Тоді хазяїн тричі торкався свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови…), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано таке висловлювання: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці…) красні». Також ґазда обходив із освяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи.

Потім усі входили до хати, де голова родини благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв’язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв’язуються». У кого була дівчина на видданні, їй клали паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте». Після розговін молодь ішла до церкви, де на подвір’ї розпочиналися великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки.

На Великдень усі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Пасху, то вважається, що його щаслива душа піде до неба, бо цього дня «небо отворено». Після розговін починали дзвонити на дзвіниці. Хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя.

Великодній понеділок зветься «Обливаним». За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Відомо ще один великодній звичай: у святкову ніч навколо церкви розкладають вогнище. Наші пращури вірили, що вогонь очищує повітря і земля звільняється від усіх нечистот. Він вважається святим і мусить сам погаснути.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на могилах». У гроби закопують яйця та шкаралупу від з’їдених яєць, кості з освяченого м’яса, сіль, тощо. Виливають і чарку горілки: «їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.

Поширити: Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Pin on PinterestEmail this to someone

Інформатор

Цю публікацію надіслано за допомогою форми для повідомлення новин. Основною місією є інформування селян про нові вісті Хутору, району, області, країни та цілої планети Земля...

Вам це має сподобатися...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *